"Деревня Арбузово"
Главная | Регистрация | Вход
Пятница, 2024-03-29, 1:59 PM
Приветствую Вас Любознательный | RSS
[Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Из-за большого количества спама временно ограничены права пользователей

  • Страница 1 из 1
  • 1
Модератор форума: cjdeirf, просто_мария, Каллипсо  
Форум о литературе и кино » Проба пера » Проза » Иван и Тиса (НА УКРАИНСОМ ЯЗЫКЕ)
Иван и Тиса (НА УКРАИНСОМ ЯЗЫКЕ)
MORJДата: Пятница, 2007-02-09, 12:14 PM | Сообщение # 1
Группа: Удаленные





Іван сидів на березі Тиси в самих плавках і похнюпивши голову дивився на річку. Вода гуділа на перекаті і виблискувала усіма кольорами сонця, яке вже майже сіло за Румунські гори на іншому березі. Майже поруч з Іваном, у невеличкій затоці стояла сітка. Час від часу Іван поглядав чи не зник бува поплавок, сповіщаючи, що чергова Маренка або Голавлик не зуміли обдурити тонку ліску, що перекривала прохід до русла.
День видався важким. Вставши о п'ятій Києва, Іван разом з батьком пішов косити. Старий, як називав батька Іван, був ще досить міцним чоловіком. Вік позначився лише у сивому як весінній сніг волоссі та зморшках, які неначе ниву проорали його лице. Вже кілька днів на Мармарамоші не було дощу, однак гриміло високо у Карпатах. Це означало що вода може впасти на луг в будь-який час, і тоді трава, яку добре висушило сонце намокне, а отже сіна буде мало.
Коли сонце лише показалося з-за гори, син з батьком вже почали працювати. Роздягнувшись зверху і залишившись у самих штанях, обидва почали методично зрізати траву. Білі маленькі ромашки падали під ноги косарям. Час від часу над полем лунав звук мантачки, коли один з них правив косу. За дві години піт вже повністю заливав обличчя Івану. Усі думки буди про пляшку пива, яку він замотав у сорочку та сховав на межі поля. Батько ж працював як трактор, бо ще звечора вирішили косіння закінчити сьогодні.
Минула ще година. Чоловіки дійшли майже до кінця поля. Старий знову взявся за мантачку.
- Добре Івану, йди додому. Я далі сам. Голос старого був надтріснутий, неначе переверталися старі жорна млина, - Скажеш матері, що під на тису помиюся і прийду.
- Та чого там, давайте вже разом, несміливо заперечив Іван.
- Іди, тобі ще сьогодні в райцентр, що забув?
Іван не хотів залишати старого. Він добре знав, що лише зникне з очей, як той кине косити і піде на край села до товариша. Далі назбиравши по кишенях на чекушку і зірвавши в городі кілька огірків та цибулин підуть пити на річку. Так було завжди. Відтоді як старий вийшов на пенсію. Союз розпався, а разом з ним неначе розпався на запчастини і сам старий. Колись на Камазі він об'їздив усю країну і навіть Європу, а тепер нікуди не виходив далі села. Життя неначе втратило кольори. Єдиною втіхою старого було по п'яному ділу чіпляти усіх хто потрапляв під руку англійською, яку він добре вивчив працюючи в Союзтрансавто.
- Ван Квещенз, чулося по селі і всі знали, що у старого знову болить десь там, де у звичайної людини має бути серце, а у нього, за його ж словами старий двигун який "троїть", бо немає грошей замінити свічки.
- Добре батьку, сказав Іван і забравши косу пішов в напрямку домівки, як знаєте, сподіваюся в Тячеві сьогодні уже вирішать, бо вже не сила їздити.
- Раніше думати було треба, буркнув старий, шо тепер базікати.
Дорога до Тячева забрали хвилин сорок. Вийшовши з електрички Іван побрів до центру. Там, в сірому двоповерховому будинку повинні були рішити найголовніше питання в його житті. Він майже підійшов до сходів які вели до чималої приймальної коли побачив її...
Тетяна і Іван побралися лише закінчили школу. Іван, який пішов працювати на сольову шахту і заробляти перші в житті гроші хотів довести всім, а головне собі, що він вже доросла людина і має право приймати важливі рішення самостійно.
Старий був проти шлюбу і називав Тетяну не інакше як хвойдою. Однак Іван не слухав. Здавалося світ закінчувався там де затихала її хода, а сонце взагалі не вставало якщо вона не посміхалася. Потім народився Юрко. Кумедний і схожий на батька. До малого прикипіла вся родина. Іван увесь вільний час був із сином, а Тетяна...
Здавалося між подружжям пробігла чорна кішка. Після досить важких пологів Тетяна дуже змінилася. Вона увесь час віддалялася від сина та чоловіка. Тетяна все частіше зникала з дому під вечір. Вклавши малюка Іван ішов її шукати, і часто знаходив п'яну у сумнівній компанії. Старий лише цідив скрізь зуби своє улюблене "хвойда" і лише хитав головою, коли бачив як Іван, принісши Тетяну додому намагався привести її до тями.
Зранку дружина падала на коліна перед Іваном і обіцяла, що такого більше не буде, мовляв її виводить з себе їхнє бідне і нудне сільське життя. М'якотілий Іван вибачав. А за кілька днів все повторювалось спочатку.
8 травня стало для Івана чорним днем. Зранку поцілувавши сина й дружину яка спала увіткнувшись головою у подушку, він пішов на роботу. Спустившись у штрек Іван вдів респіратор і завів комбайн. Щойно ніж машини врізався в сіль, як навколо замерехтіли і закрили все собою білі метелики. Колись Івану подобалася ця картина, однак зараз, невідомо чому все його дратувало. Зупинивши машину він відійшов подалі в груб проходу, озирнувся, чи немає бува начальства, сів на брилу солі і закурив. В цей момент зі штреку з боку ліфта з'явилася знайома тінь. Старий йшов швидко. навіть припадав на ліву ногу.
- Іван, почулося здалеку, Іван, ти тут.
Хутко підвівшись Іван кинув цигарку і побіг в бік батька.
- Що таке Старий?
- Що таке? Очі батька неначе повилазили з орбіт, він схопив Івана за плечі і почав кричати просто в обличчя. Хвойда твоя в Чехію збігла разом з Петром з Діброви, ось що таке!
Іван ледь не впав, серце калатало так, що ледь не ламало ребра.
- І Юрка хотіла забрати. Так як макогона взяв як уперіщив по спині, стпарий відпустив плечі Івана і той сів, а точніше впав просто на сіль посеред штреку. Старий намотував кола навколо нього і волав неначе різаний.
- Ваня, ван квещенз, я тобі казав що ця хвойда тобі не пара? Як казав, тебе питаю? Як мені тепер людям в очі дивитися? Ю андестенд? Відповідай, квіклі! Слова сипалися з рота старого як соляні брили і падали на голову Івану. Той лежав на солі закривши голову руками, сльози застилали обличчя.
- Я Юрка у кума сховав, там троє синів, не віддадуть, не бійся, продовжував старий. Мало я їй макогона дав. А те мурло Дібровске, Петро, ще й погрожує. Та я йому за малого очі виїм!
Іван стояв у Тячеві біля суду і дивився на Тетяну. За шість років вона майже не змінилася. Хіба що почала палити. Іван відмітив, що вона добре вдягнена і задоволена собою. Пів року тому Іван отримав лист від неї. Тетяна холодно повідомляла, що подала на розлучення і викликала його до суду. І все б нічого, Іван вже давно не відчував до неї потягу. ось тільки Тетяна наполягала, щоб він віддав їй Юрка.
Коли лист потрапив до рук старого, той аж підскочив на місці
- Ах ти ж хвойда. Я тебе сучку мало навчив? Юрка їй тепер віддай. Ваню, що це в світі робиться. Чи вона його колисала, чи може синці цілувала коли ходити вчився. Ваня! Ван квещенз, вона це робила? Я її краще вб'ю. В'бю і сяду, за неї багато не дадуть!
Два суди ні до чого не призвели. Чиновники з Тячева лише висмоктували останні гроші з Івана обіцяючи, що все буде добре. Цього разу все мало вирішитися напевно. Іван глибоко вдихнув і зробив крок на приступки
- Привіт Таню.
Старий стояв обпершись обома руками на паркан, курив "Козак" і прищуривши очі дивився в бік станції. Дизель вже хвилин п'ять як від'їхав, а Івана видно ще не було. Нарешті він розгледів постать сина. Той ішов стежкою хитаючись, неначе п'яний. Ноги запліталися, били одна об одну і неначе не хотіли йти додому.
- Хвойда, ледь промовив старий, він так стиснув парканчика, що верхня планка не витримала і луснула. Старий вибіг через хвіртку і припадаючи на ногу кинувся до сина.
- Все батьку, Іван сів новими штаньми просто на пісок стежки. вирвав з трави соломину і взяв до рота. - Заберуть у нас Юрка.
Старий ляснув себе руками по боках.
- Ну як так, чи у них там в Тячеві очей немає, як можна дитину цій хвойді віддати.
Іван відкинувся на траву, очі засліпило вечірнє сонце. Він дійсно був п'яний. П'яний і повністю знищений.
- Я, старий, не можу утримувати сина бо мало заробляю. Я, кажуть, не можу дитину забезпечити, а вона може. Вона вже будинок у Мукачевому купила.
- Старий вхопив себе за сиве волосся і заволав неначе скажений.
- Люди добрі, та що це робиться. Ван квещенз, хіба можна у батька відібрати дитя і віддати жінці яка шість років блядувала бозна де! Люди! Що ви робите!
Старий упав на коліна в пісок і чи то заплакав чи то завив!
- Ми ж не в лісі живемо люди! Вовчиця й то дітей не кидає, а ця хвойда тепер право має на мого Юрчика. Ні, Ваню, я тобі так скажу. Нехай вони там хоч що вирішили, а малого ми не віддамо. Ось вам, андестенд? - і старий тицьнув дулю кудись у бік Тячева.
Сонце вже повністю зайшло за гору. З-за схилу виглядало лише декілька промінчиків які ось ось мали зникнути залишивши Мармарамош ночі.
Тиса мірно гуркотіла перекатами.
Іван викинув цигарку у воду і глянув на сітку. Декілька поплавків ближче до нього занурилися у воду. Іван важко встав, провів рукою по волоссю розгладжуючи чуба, і пішов до сітки. Зайшовши по коліна у холодну воду Іван відчув, що по тілу пробігли дрижаки виганяючи залишки хмелю. Він почав поволі перебирати руками плутанку шукаючи рибу. Майже вся сітка була порожня Іван навіть здивувався чому потонули поплавки. Аж раптом у воді він таки побачив біле тіло рибини. Невеличка Маренка заплутавшись зябрами у лісці з останніх сил намагалася втекти. Іван підняв сітку над водою і почав обережно звільняти рибину. Губи Маренки широко розкривалися і хапали незнайоме повітря. Очі крутилися, в них читався справжній жах. Іван виплутав рибину і вже збирався кинути її на берег, однак на мить застиг. з боку села почулися знайомі звуки.
- Куме, ван квещенз, кому треба така влада, яка забирає у батька дитину і віддає хвойді.
Далі слова потонули у гуркоті з перекату. На очі Івану навернулися сльози. Схиливши голову він тихо сказав чи то собі чи то затиснутій у руці Маренці.
- Хай там вони як знають, а сина я їй не віддам. Іван розкрив долоню і риба булькнула у Тису. Ще мить вона неначе не розуміючи що сталося, тикалася Івану у ноги, а потім стрімко пішла в бік перекату. На небі з'явилася перша зірка.
 
antelope_hunterДата: Пятница, 2007-02-16, 11:33 PM | Сообщение # 2
Группа: Удаленные





Quote (MORJ)
Вставши о п'ятій Києва,

Може "о п'ятiй ранку по Києву"?

Quote (MORJ)
- Привіт Таню.

Тут треба кому поставити:

"- Привіт, Таню."

Quote (MORJ)

І все б нічого, Іван вже давно не відчував до неї потягу. ось тільки Тетяна наполягала, щоб він віддав їй Юрка.

Помилка, замiсть коми - крапка.

Quote (MORJ)

- Старий вхопив себе за сиве волосся і заволав неначе скажений.

Тире на початку речення тут не потрiбно.

У цiлому, оповiдання "верi" гарне, менi сподобалось. wink

Сообщение отредактировал antelope_hunter - Пятница, 2007-02-16, 11:52 PM
 
Форум о литературе и кино » Проба пера » Проза » Иван и Тиса (НА УКРАИНСОМ ЯЗЫКЕ)
  • Страница 1 из 1
  • 1
Поиск:

Arbuzova © 2024 |